«Західний» - вокзал покарання

Почула недавно фразу «Та щоб тобі в годину пік на Західний їхати!». Відразу ж стало зрозуміло, що у жителів Донецької області з'явилася нова вісь зла.

Автовокзал «Західний» відкрили в 2011 році, з нібито благородною метою, збільшити пасажиропотік. Якраз напередодні торішнього Євро автовокзал «Путиловський» благополучно ліквідували, в зв'язку з реконструкцією аеропорту. І всіх з далекої Путилівки відправили зовсім до біса в зуби, за адресою Червоноармійське шосе 1. Це десь на кордоні Донецька і здорового глузду. Там в чистому полі, забетонували платформи і поставили квиткові каси - автовокзал готовий!

Жителі Донецька і області сприйняли таке нововведення без ентузіазму, так як вокзал був далеко розташований і не обладнаний елементарним залом очікування. Але люди все одно поставилися з розумінням: все-таки Євро приймаємо, потерпимо, а вокзал дороблять.

Минуло два роки, і як в тій байці «А віз і нині там». Ремонтні роботи ведуться дуже неспішно. Малесенький зал очікування, більше нагадує пластиковий акваріум, нормальний туалет так і не побудували, для пасажирів з дітьми взагалі немає ніяких умов, мало-мальськи нормального громадського харчування теж не з'явилося.

Тепер по порядку. «Західний» - воістину місце, звідки хочеться поїхати. Мало того, що добиратися потрібно майже дві години на перекладних, так ще й свого автобуса чекатимеш серед поля. Мені в цей раз невимовно пощастило, і до автовокзалу вдалося дістатися за 1 годину 37 хвилин, на тому везіння і закінчилося.

До відправлення мого автобуса було якихось півгодини. На вулиці досить таки холодно і вітряно, вирішила піти в зал очікування. Хоч в будні дні на вокзалі не багато людей, але зал був повний. Обігрівач в пластиковому приміщенні геть висушив повітря. Товпиться в задусі, зовсім не тішило. Погода відразу ж здалася не такою вже і холодною, і 25 хвилин на вулиці більше не лякали.

Варто відзначити ноу-хау працівників вокзалу. До зали очікування був відкритий тільки один вхід, для візочників. Подбали, так би мовити. Подоба пандуса, покрите слизькою плиткою, подекуди, плитка була вибита, гумові рейки, що перешкоджають ковзанню, замінені залізяччям. Не знаю як інвалідам та пасажирам з дітьми, але навіть мені піднятися було проблематично, дуже слизько.

Наступна визначна пам'ятка вокзалу - туалет. Точніше сині будиночки невідомого архітектора, вартістю дві гривні. Адекватного стаціонарного туалету на «Західному» так і не з'явилося. Тільки пластикові кабінки, іменують себе біо туалетами. Ні умивальника, ні електро рушники, ніякого натяку на цивілізацію. Думаю, не варто говорити, що справити нужду в цьому туалеті все одно, що добровільно сходити на тортури. Вузенька, смердюча кабінка, ледве стійка, а взимку ще й слизька. Вражень вистачить з головою.

Пасажири з дітьми не ризикують ходити в вокзальний туалет, в кущики безпечніше і дешевше. Те, що кімнати матері і дитини немає, можна навіть не говорити.

Якщо вам раптово захочеться перекусити, то задовольнятися доведеться кіосками з продукцією незрозумілого виробництва. До речі чебуреки з цих ларьків навіть привокзальні собаки відмовляються їсти. Кавовий автомат на тлі цього розмаїття здається чимось казковим.

Люди вже навіть не обурюються, вони змирилися з такою долею і не вірять у краще. Одна старенька сумно сказала мені «А що поробиш? Їздити то треба, ось почнемо ми скаржитися, і цей вокзал закриють ».

Звідки у людей така апатія до самих себе? Дуже б хотілося запросити наступного разу з собою Олександра Лук'янченка, який вважає, що «Західний» повинен бути саме там. Щоб проїхатися разом з мером дві години на громадському транспорті, годину постирчати на автовокзалі без зручностей, а після ще відправитися в захоплюючу подорож під звуки шансону.

Ось правда, дуже хочеться поділитися з ним усією гамою почуттів від такої поїздки.

джерело:

сподобалося, не сподобалося